Я відкриваю велику дерев’яну коробку зі старими сімейними фотографіями та повільно обираю знімки, зроблені більше двадцяти років тому в місті Коростишеві, що в ста кілометрах від Києва. Я прив’язана до цього міста спогадами та сімейною пам’яттю. Там народилась моя мама. Там завжди зустрічається наша родина, та, сидячи навколо столу, мої рідні діляться сімейними історіями різних поколінь. Коростишів – це місто моїх коренів, місто, де я проводжу багато часу, роздумуючи про пам’ять та зв’язок з місцем, про значення передачі сімейних спогадів та розповідей про важливі події з покоління у покоління.
З початку конфлікту в Україні кількість внутрішньо переміщених осіб вже значно перевищила один мільйон. Одного дня я прочитала в Інтернеті про групу переселенців, що оселились у старому літньому санаторії «Тетерів» у Коростишеві. Він знаходиться всього в десяти хвилинах від нашого будинку, і ми з сестрою добре пам’ятаємо його з дитинства, адже ходили через нього до Зрудла за водою. Я уявила цих людей у місці, яке я так добре знаю, але яке абсолютно нове для них, і це змусило мене задуматись над темою відірваності від власної пам’яті та місця, темою втрати всього, що має важливе значення, над складнощами оселення в новому місці та неможливістю повернутись додому.
Згодом я познайомилась із родиною з невеличкого міста в Луганській області, яка змушена були втікати влітку 2014 року і зараз проживає в цьому санаторії. Я відчула особливий зв’язок з двома сестрами Лілією та Юлією, а також доньками Юлії – Анною та Анастасією. Я так само росла з молодшою сестрою, а вони розповіли, що у них вдома в Луганській області залишилась їх власна велика дерев’яна коробка зі старими фотографіями, лише деякі з яких їм вдалось нещодавно звідти забрати.
Ми провели разом час, я розповідала їм власні історії з Коростишева, а вони ділились спогадами про свій втрачений дім, про дитинство проведене там, про важливі для них місця. Цей проект є спробою дослідити значення місця та його ролі в нашій пам’яті, впливу втрати доступу до рідних місць на наші спогади. Це також спосіб подивитись на те, як пласти історії та ідентичності формують наше життя та впливають на взаємодію з новим середовищем.
Я фотографувала цю родину одного літнього дня, намагаючись відтворити постаті моїх рідних та маленької мене на тих же самих місцях, що і на старих чорно-білих фотографіях, знятих моїми батьками: на каньйоні, річці, в лісі, біля кам’яного знаку «Коростишів»... Цей проект є нашою спільною спробою створити сучасний сімейний альбом, поєднуючи наші спогади з різних часів, а також сформувати нові. Колажі зроблені досить по-дитячому, оскільки дитячі спогади зазвичай найсильніші.
Наостанок, цей проект став особистим дослідженням значення родинних місць та роздумом над можливим розривом з усім, що формує фундамент у моєму житті.
